Лужков, перебуваючи 11 травня в Севастополі, сказав: „В 54 году Севастополь не вошел в число тех областей , территорий, которые отдал Хрущев Украине. И Мы говорим в том, что этот вопрос остался нерешенным. И мы это будем решать в пользу тех государственных позиций и того государственного права, которые имеет Россия к своей военно-морской базе – Севастополю!!!”. Можливо, я недостатньо бачив виступів пана Лужкова, але по жестикуляції в мене склалось враження, що говорячи ці слова, він перебував у стані напруженості і внутрішнього дискомфорту...
В результаті СБУ зробила його „нев’їзним” в Україну. МЗС щось промлямлило про „підрив позитивної динаміки українсько-російських відносин.”, і, якщо не помиляюсь, знову про „партнерство”. "Не розглядаємо заяви Лужкова як офіційну позицію та водночас сподіваємося, що офіційні органи влади Російської Федерації певним чином спростують заяви Лужкова" – ось таке безхребетне наше МЗС, котре реагує „лебезящим” тоном.
На що отримали цікаві відповіді:
„Сделанное накануне в Севастополе заявление мэра Москвы я расцениваю как высоко патриотичное. Лужков искренне болеет за российскую историю и не желает мириться с тем, что севастопольская земля сегодня как бы принадлежит Украине. Есть все основания сегодня поднять вопрос о принадлежности Севастополя” - глава комитета Госдумы по делам СНГ и связям с соотечественниками Алексей Островский.
„Комментарий Департамента информации и печати МИД России в связи с запретом на въезд на территорию Украины мэру Москвы Ю.М.Лужкову
Вопрос: Власти Украины заявили о запрете на въезд на территорию Украины мэру Москвы Ю.М.Лужкову. Какова будет реакция российской стороны?
Комментарий: В Москве с недоумением восприняли решение украинских властей о запрете Ю.М.Лужкову на въезд на Украину.
Мэру Москвы неоправданно инкриминируется некое посягательство на территориальную целостность Украины.
Ю.М.Лужков никогда не допускал недружественных высказываний в отношении Украины. Он своими практическими действиями активно способствует развитию отношений между двумя государствами. Ю.М.Лужков высказал лишь мнение, которое, кстати, совпадает с точкой зрения большинства россиян, болезненно воспринявших распад СССР, что, как представляется, никоим образом не является покушением на суверенитет Украины.
Во всей этой неблаговидной истории особо настораживает следующее: украинская сторона в который раз отказывает российским гражданам в праве высказывать свои взгляды на наше совместное прошлое и вновь вернулась к порочной практике составления «черных списков», ограничивая въезд на территорию Украины отдельным гражданам Российской Федерации.
Указанное решение украинских властей расцениваем как недружественный шаг, идущий вразрез с обоюдными усилиями по выстраиванию атмосферы доверия и взаимопонимания в российско-украинских отношениях.”
http://www.ln.mid.ru/brp_4.nsf/0/56CEFEE527E694CDC32574470060CC27
Чомусь наше МЗС розглянуло цей вчинок відірвано від загального контексту зовнішньої політики Росії зараз, зокрема в Абхазії. Відірвано від розтиражованого соцопитування, де Україна виступає 3-м ворогом Росії... Партнери стратегічні...
Дійсно, хто нас буде боятися? Адже статус „нон-грата” вводять, а потім заднім числом відміняють. Сьогодні Затуліну заборонили, завтра тихенько дозволили. Так само буде і з Лужковим. Він ще не один раз буде на території України, згадаєте мої слова. І Жирік, і іже с німі.
Бо знайшли досі тих, хто плюндрували Тризуб на Говерлі? – Ні. Бо політика (псевдо)влади України демонструє бездіяльність і безкарність щодо її ворогів. Ой, пробачте, добросусідних стратегічних партнерів. Хто після цього буде зважати на всякі ноти протесту, висловлені в заячому тоні?
Але ж наші ліберали – це тверді захисники національних інтересів України. Костенко і Тарасюк пропонують звернутися в Раду безпеки ООН.
Огризок 6-го травня дав дуже цікавий коментар „Дзеркалу тижня”:
„Антиукраїнські заяви російських високопоставлених осіб щодо суверенітету і територіальної цілісності України зняті з порядку денного і більше не лунатимуть. В іншому разі Україна залишає за собою право застосувати всі необхідні міжнародно-правові важелі для нормалізації ситуації. Про це в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заявив міністр закордонних справ України Володимир Огризко.
«За підсумками переговорів з паном Лавровим мені здалося, що такі заяви, не кажучи вже про дії, про які у них йшлося, зняті з порядку денного і їх більше не буде», — повідомив міністр.
Коментуючи направлення Україною заяви щодо висловлювань російських високопоставлених осіб до штаб-квартири ООН, Володимир Огризко відзначив, що не хотів би заздалегідь говорити про весь арсенал можливих дій України.
«Є дуже серйозні механізми впливу. Перш за все — міжнародно-правові. І ви знаєте, що ми їх уже застосовували, коли в минулому відбувалися подібні події. Зокрема, було звернення до Ради Безпеки ООН», — нагадав він.
«Але мені здається, що з теперішньої ситуації зроблено правильні висновки. Ми — Україна та Росія — вічні партнери і сусіди. Ми будемо жити і працювати разом. Тому про заяви подібного типу йтися взагалі не повинно», — заявив Огризко.”
Де ж відповідальність за Ваші ж слова, пане міністр? Пообіцяли, то робіть все, щоб обіцянки виконувались. А інакше, не дотримали свого слова, то чесно визнайте це, і йдіть з посади.
Але ж ні, наше МЗС турбується не про національні інтереси, а про спільні паради в Севастополі на „Дєнь Пабєди”, про спільні паради в день річниці Чорноморського флоту. З таким прогресом можем і святкувати Полтавську битву, як „вічні партнери і сусіди”.
Цікава риса „ура-патрійотів” – у питаннях дрібних показувати себе ледь не національними героями, а коли йде мова про захист національних інтересів, то вони скромно стоять і нервово курять в сторонці. Згадайте, коли Івченко здавав національні інтереси в газовій сфері, то основним аргументом його горе-захисників після тих переговорів, теж „націоналістів” було те, що він вів ті переговори з перекладачем. „То нічого, що здав ціни на газ. Зато як файно говорив через перекладача!!! Це ж небувале досягнення”.
Так само Огризок. Пробачте, Огризко. Згадайте, як під час дебатів щодо його призначення міністром у 2007-му році одним із аргументів його захисників було те, що говорив на якійсь конференції через перекладача з росіянами...
Во які патріоти. Та зате як говорять по-українськи. Аж сльоза пролилась...
„Та то нічого, та ми... Та ми звернемося в Раду безпеки ООН. От вона тим клятим москалям і покаже”. Гляньте вище, одне звернення вже було – це говорить сам міністр закордонних справ. Проте щось ми не чуємо результатів його розгляду. А якщо і почуємо, то воно не змінить нічого. Адже апологети звернень до „Ради безпеки ООН” – всі ці тарасюки, костенки, огризки не говорять нам однієї дуже банальної, але простої речі – в Радбезі існує право вето. І щоби там не говорили всі решта, Росія запросто скористається цим правом. Це перша причина.
А по-друге, Сполучені штати створили прецедент показового плювання на всякі радбези. Яскравий приклад – напад на Ірак і надання Косову незалежності (показовим є той факт, що наше МЗС досі не дало адекватної оцінки статусу Косова).
Цим самим ці інші „стратегічні партнери” наших „любих друзів” дали карт-бланш Росії – грубо кажучи „Якщо вони можуть, то нам теж на все насрать”. І тому зараз починається напруження ситуації в Абхазії, в Криму, ще десь. Америка розв’язала Росії руки.
І поки Україна буде підігрувати Заходу чи бачити Росію „стратегічним партнером”, нас ніхто в світі поважати не буде. Всі будуть бачити Україну, як свою власність. Тільки коли влада буде мислити не прозахідно чи просхідно, а україноцентрично, то лише тоді припиняться заяви типу лужковських.
![[info]](http://p-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
tired
